Вона з'явилася в їхній оселі тільки вчора. Новенька мобілка спокусливо виблис­кувала чорним боком на татовому столі,

ніби запрошуючи у чарівний світ успішних чоловіків у дорогих костюмах, витончених і загадкових жінок, дорогих авто та розкішних квартир. ця ілюзорна дійсність рекламного ролика раптом втілилася у одну-єдину річ ­маленький апарат стільникового зв'язку, який був немовби квитком, перепусткою до елітно­го клубу обранців долі.

Коли наступного ранку Руслан прокинув­ся, батька вже не було вдома. Aлe мобілка, як і вчора, лежала на його столі. Він швидко перевірив і переконався, що SІM-карта від­сутня, а потім похапцем сховав телефон до шкільного ранця. Зазвичай тато повертається не раніше восьмої вечора, тож, навіть не по­мітить, що його мобілка здійснить невеличку подорож до школи.

Дорогою хлопець уявляв, як він на очах усіх однокласників недбалим рухом витягне з кишені мобілку і заклопотано почне натис­кати на ґудзики кнопок. Руслан навіть уявив, як витягнеться обличчя Скіфа - високого бі­лявого здорованя, який і своїм виглядом, і войовничо-зухвалою поведінкою цілком ВИП­равдовував власне прізвище. Цього Скіфа він відверто побоювався. Ні, ворожнечі між хлоп­цями не було, хоча подумки Руслан вже не раз кидав у його насмішкуваті волошкові очі сміливі звинувачення і грізні обіцянки. Однак Скіф був не тією ЛЮДИНОЮ, з якою хочеться ворогувати по-справжньому.

Нагода приголомшити всіх з'явилася лише на уроці геометрії. Поки Олена Дмитрівна виписувала на дошці нудну теорему, він ви­рішив "убити час" і трохи побавитися новою мобілкою. Момент Руслан розрахував з ма­тематичною точністю. Його сусід Юрко Шин­ка- рук, який відверто нудився на кожному уроці, а на геометрії - особливо, зашепотів на весь клас, намагаючись максимально за­душити свій могутній бас:

- Слухай, це у тебе що - нова мобіла?

Ану, дай заціню!

Як і передбачав Руслан, реакція була мит­тєвою - всі, хто не фанатів від геометрії, лег­ко переключили свою увагу з майже дописа­ної на дошці теореми на ЙОГО мобілку. А він з ледь помітною усмішкою на вустах легень­ко знизав плечима, мовляв, "Так, новенький апарат - 10000 кольорів, сотні мелодій, з вбу­дованою камерою, органайзером і ще Бог знає чим ... Що тут такого особливого?". Та раптом ситуація вийшла з-під контролю: над Руслановою партою нависла несподівана за­гроза у вигляді довжелезної руки Скіфа, яка простяглася через дві парти (як йому це вда­лося?) і схопила телефон. Наче

за кадром, хлопець почув ЙОГО шорсткий застуд­жений голос: "Дай побавитися!".

 Від такоГO нахабства Русла­нові відняло мову, ВІН ПОВІЛЬНО, наче під гіпно­зом, роз­тиснув долоню, і мобілка відразу опинилася у Скіфових лапах. Далі події розгорта­лися з блискавичною швидкістю. Скіф, не ва­гаючись, витяг зі свого старого, подібного на міліцейську рацію, апарату SІM-карту і вставив її у Русланів телефон.

- Один дзвінок старому дру­гові, - безсоромно усміхаючись, промовив він до Руслана, - ти ж не заперечуєш, братан?

Навіть якщо той і заперечу­вав, Скіфа це зовсім не цікавило. Коли він майже на повен голос почав говорити свєму невідомо­му "старому" другові: "Братан, прикинь, по якій крутій трубі я з тобою зараз базарю!" - Оле­на Дмитрівна нарешті "добила" теорему і поставила у ній завер­шальну крапку. Почувши голос Скіфа, що вільно ширяв у тиші принишклого класу, вона побу­ряковіла на лиці і, ковтаючи склади, прогур­котіла:

- Що ж це таке коїться, а? Андрію, негай­но віддай мені телефон! Отримаєш його за­втра, коли прийдеш до школи разом з бать­ком!

Отетерілий Скіф, який уже, мабуть, забув, що його звуть Андрієм, без жодного спроти­ву віддав мобілку, яка зникла у нутрощах учительського столу. Руслан ледь не знепри­томнів. У голові низьким басовитим дзвоном гуділа одна-єдина думка "Що робити?". Ад­реналіну йому додав Скіф, який яструбом під­летів до нього на перерві і, дивлячись просто у вічі, сказав:

- Ну ти, роби що хочеш, а до 20.00 дістань . мою SІM-карту. Я без труби, як без рук ...

О восьмій буду біля школи. Не запізнюйся.

Останні слова Скіфа супроводжувала така "дружня" посмішка, що Руслан пошко­дував, що не знепритомнів ще на уроці.

Зарубіжну літературу він прогуляв без жод­них закидів власного чутливого сумління, яке може розквітнути лише у душі хронічного від­мінника. Виявляється, у житті трапляються речі, поряд з якими драма Ромео і Джульєтти нагадує­ добру дитячу казочку. Руслан сидів у парку коло школи , і спостерігав, як небом проліта­ють безтурботні білі хмаринки. Він обирав одну

І проводжав її поглядом якомо­га довше ...

Коли вже майже спливли 45 хвилин його тайм-ауту (у виг­ляді прогуляного уроку), хлопець зусиллям волі повернув себе на землю. Отже, у нього дві серйозні пробле­ми: новенька татова мобілка, ув'язнена у столі математички, і Скіфова SІM-карта - єдиний пристрій, що забез­печує йому нормальну життєдіальність. Руслан спробував спокійно розглянути всі можливі варіанти подій. Натомість думки плуталися. Вони то кружляли невагомими метеликами, і тоді хлопцеві здавалося, що він з легкістю су­пергероя виплутається з цієї ситуації, то важ­кими брилами притискали ледь не до землі. Він, наче стародавній міфічний герой, блукав смертельним лабіринтом, але, на відміну від щасливчика Тезея, у його долоні не смикалася рятівна ниточка і не провадила до омріяного виходу, над яким неоновими вогнями світило­ся одне-єдине слово - "Finish".

        Автор Breket.

Що зробить Руслан? Допиши своє закінчення.

Надсилайте на breket7@rambler.ru або робіть допис в книзі для гостей.