Продовження до історії „Мобільний”. Автор – Оля Русік:

    Але тут мудрість і винахідливість повернулись до Руслана. У голові починає появлятись малесенький план, що плавно переходить у вершину його уяви. Так, він зможе тепер повернути телефон вчасно, зможе ще й відомстити Скіфу. Останній пункт не продуманий, але хлопець пообіцяв собі, що Андрій пожаліє...

     Тато мав повернутися додому о шостій вечора. Подивившись на годинник, стрілка якого потихеньку як равлик доповзає п’ ятої, зрозумів – пора. А може краще не треба? Треба, Руслане, це тобі дуже потрібно. Хоча б собі докажи, що ти це зробиш, ти ж не боягуз! В класі всі рахували, що він такий, гнилий малий хлопчик, який труситься, побачивши комашку. Руслан встає і швидким кроком іде до входу школи... Ось він вже на третій сходинці. Здіймається сильний вітер, що пророкує йму удачу, розвіюючи густе довгеньке чорне волосся... Куртка розщепнута, руки в кишенях штанів, у руках крутить стару циганську шпильку і немалий камінець. Заходить у школу, підходить до математичного класу. Вдача дійсно ніби повернулася лицем до хлопчини всі вчителі порозходилися, директорка захворіла, а жіночка, що сидить на прохідній якраз вийшла в парк, щоб дофарбувати лавочки.....стоп...не може бути! І тут Руслан помаленьку торкається своїх штанів – так і є, вони у фарбі. Ось, нате, ще одна проблема.... і нашого героя починає роздирати несамовита злість. Його починає трусити. Чомусь тепе р він не боїться і забувши спочатку спробувати вкрасти ключ на прохідній або відкрити шпилькою, зразу з усієї сили велике вікно у дверях. Кусочки скла полетіли на підлогу, як град к літню спеку. Руслан швиденько перелазить через нього, мав відчути нестерпний біль у руці...кусочок скла не відпав і пробив глибоку рану. Але в даний момент він нічого не відчував. Підбіг до своєї мети – до вчительського столу, шарпнув за шухляду....закрита...чорт...Руслан копає з дурі ногою стіл, від чого двоє падають, всі шухляди повилітали. Разом з ними вилетів і телефон. Тепер Руслан трохи заспокоївся, дотягнувся до телефону, поклав до кишені. Спробував встати, це йому з першого разу не вдалося, але напружившись підвівся. Нога дуже ниє від удару.... Знову глянув на годинник. Тепер стрілка вже поспішала, як хвилі у шторм до свого берега, так вона до позначки пів на шосту. Хлопець пошкандибав до шафи, де математичка завжди лишає запасний ключ. Чомусь у голові прокинула чиста любов до неї...хоч що сь вона добре для нього та й зробила! З легкістю відмикає двері. Лишилось дійти додому...дуже добре, що він живе близенько. За п ’ ять шоста кладе телефон на батьків стіл. Перша частина плану вийшла. Пора думати над другою. Скіф... це ймення здається вже не страшним, а переможеним....ах, як цей буйвіл дістав за всі вісім років...кожен день надоїдає...навіть Катрусю в Руслана відбив...але зовсім інша історія.

    Руслан вже знає як саме відомстити. Знайшовши свою стару непотрібну сім – картку і забравши Скіфову , почав чекати потрібної години. Батьки давно прийшли і пішли до знайомої на День Народження. Половина восьмої....Руслан вийшов з дому. Через 15 хвилин був біля школи. Біль в нозі трохи пройшов, перебинтована рука ніби зовсім не турбує, а Скіфова картка валялася в траві біля школи.

    Ось нарешті явився другий негативний персонаж:

-         Дістав?

-         Дістав!

-         Та ну? Не буду питати як....

-         Чому ж, це було досить легко. Признався і попросив повернути мобільний

-         Гаразд, тоді гони карточку....

Голос Русла весь час звучав впевнено, рівно, без найменшого натяку, що боїться. Боїться, бо знає, що станеться.....Покірно, але трохи пихато, дає свою картку.

-         Я пішов....

-         Стій. Думаєш, я такий дурний? Підеш коли включу

Взагалі Руслан не думав так, він це очікував і був повністю готовий....Скіф один раз вводить пін – код, другий....третій...

-         Ах, ти наволоч!!!

Враз Руслан відчув сильний удар в живіт, впав в присіді і схопився за болюче місце. Варто зауважити, що наш герой – сердечник, що пережив не тільки операцію на серце, а ще й на грижу.....

-         Твоє щастя, що я мушу йти. Нічого, завтра поговоримо.

Скіф різко повернувся, пішовши швидко до дороги і за 15 секунд було чути як загальмувала машина, роздався разючий крик і гучний стукіт. На Руслановому обличчі промайнула посмішка, він подивився вгору на небо, вже вечоріло, навкруги ні душі, лише лелеки сумно летіли до своїх гнізд....

Але не встигши подумати, що все вийшло, поринув у темний світ, втративши свідомість, тіло впало потужно стукнувшись головою об камінь, з уст почала сочитися кров......Руслан не чув, не бачив, не відчував лише серце боролося за життя свого хазяїна, а лікарі за душу юного і мужнього юнака, бо 5 п’ ять хвилин тому вже втратили одне життя.....”Скіфе, я тобі помстився за все...”, подумав Руслан прокинувшись в палаті.