Писклявий будильник задеренчав десь під вухом. Ксенька неохоче сповзла з ліжка і відчинила шафу, думаючи, що сьогодні одягнути до школи. Руки вже потягнулися до мішкуватих джинсів, як тут вона згадала, що в школі запроваджено форму. Швиденько поснідала, вхопила рюкзак і помчала. Легкий весняний вітерець куйовдив їі довге біляве волосся. По

закінченні зими душа шукала в сірому світі талого снігу чогось яскравого, нового, неочікуваного. Що ж, довго чекати не довелося ...

- Дивись, куди  ідеш! - розлючено гукнула навздогін Ксеня хлопцеві, що· наштовхнувся на неї посеред вулиці. Внаслідок невеличкого зіткнення зошит з алгебри залишився самотньо лежати в калабані.

Відсидівши історію та англійську, Ксеня ледве дочекалася великої перерви. Вишкребла з гаманця останні копійки і пішла в їдальню, щоб перекусити.

- Дайте мені, будь-ласка, чай і ... Ох, невже це знову ти?! - Той самий хлопець знову налетів на неї, перекинувши горнятко з чаєм.

- Вибач, я ненавмисне. Здається, це вже вдруге за сьогодні. Справді,я не хотів .. , - незграбно намагався він перепросити дівчину.

- Так, ненавмисне! Може купити тобі окуляри?!

Ксенька хотіла продовжити лютувати, та заглянула хлопцеві в очі й побачила, що в їх бездонній

синяві відбиваються радісні промені березневого сонця. І всю злість мов рукою зняло. - Ще раз перепрошую. Що ж, бувай!

Все ще дивлячись услід хлопцеві, Ксеня запитала у своєї найкращої подруги Вірусі: - Вірунчик, а хто це був?

- Антон з 10-Б. А що?

- Та так, нічого, - недбало відповіла.

Після уроків дівчата вирішили прогулятися парком. Аромат свіжості, притаманний лише весні, відвертав увагу від реальності. Зазираючи у вічі блакитному безхмарному небу, Ксенька забула про все на світі. Ох, краще б вона цього не робила. Антон з усієї швидкості на велосипеді врізався в неї.

- Ну, знаєш, це вже не смішно! - простогнала дівчина і з допомогою Віри звелася на ноги. Подруга відвела їі до шкільного медпункту.

- Вважай, тобі ще пощастило! Могла й ногу зламати, - проказала свій вирок медсестра, - а так відбулася вивихом.

Ксенька сиділа на лавці біля школи і дивилась у нікуди. Що за химерний день? Всі ці зіткнення з незнайомим хлопцем вивели їі з рівноваги. Вона почувалася дещо розсердженою, бо з покаліченою ногою цілий тиждень муситиме просидіти вдома. І її роздуми перервав шурхіт коліс.

- Чи ти даси мені коли-небудь спокій? - дівчина кинула вовчим поглядом на Антона.

- Я зовсім не хотів, щоб так вийшло. - Хлопець густо почервонів.

      - Ага, - пробуркотіла. Вітер знову бавився її волоссям, а в Антонових очах відбивалися сонячні

промінчики.

- Може прогуляємось? - вигукнули вони хором.

Але вже через кілька хвилин дівчина зрозуміла, що з пошкодженою ногою далеко не зайде. - Антоне, мені дуже цікаво з тобою, проте ...

Ксені не вдалося договорити - вона перечепилася і полетіла просто на Антона. Той, намагаючись її

підхопити, випустив з рук мобільний телефон. На жаль, тоненький дисплей не витримав удару. - Ксеню, ти що! Мене ж вдома приб'ють! - Хлопець не на жарт розлютився.

- Чудово! - Ксеня відгорнула з чола волосся і блиснула лукавими очицями. - Просто чудово! То, на

твою думку, мені треба було поламати ще й другу ногу?

Вона обернулася і пошкандибала геть, не озираючись.

Минуло три дні. Ксенька сиділа вдома і намагалася читати книжку, що їй не дуже вдавалося - вже вдесяте вона перечитувала один і той самий абзац, не розуміючи його змісту. Ії думки були зайняті іншим - егоїстичною поведінкою Антона. Ланцюжок роздумів розірвав одночасний писк мобільного телефону і дзвінок у двері. Мить повагавшись, Ксенька вирішила спочатку прочитати есемеску, яка виявилася доволі короткою. А саме: "Вибач. Я вчинив неправильно. Може відчиниш? Антон." "Можна було придумати щось і не таке банальне" - подумала Ксеня і пошкутильгала до дверей.

Автор – Breket